СМИ о нас


 


«Говорят, судьбу не выбирают. Но вот дороги, которыми нужно ее пройти, выбираем только мы сами. Ибо они могут быть прямыми и извилистыми, открытыми и тайными, ведущими к Свету и, к сожалению, в обратную сторону. Тамара Павловна выбрала нелегкую КАРТУ ЖИЗНИ: Самоотверженность, Мужество, Веру, Надежду и Преданность, которая, найдя отклик в другой душе, поможет кому-то выстоять и победить в этой вечной борьбе Жизни и Смерти, Добра и Зла, Бессмертного и Проходящего…… Дорогая моя, пусть еще долго-долго твое сердце волшебною силой живет. Я рада, что ты у меня, что ты у нас – ЕСТЬ».

Л.П. Жукова г. Киев 2016 г. Директор Центра Нетрадиционной медицины «Энергетика». Лауреат европейских наград.

 


«Считаю, что пособие по методическим рекомендациям Белоусовой Т.П. «Коррекции позвоночника» является полезным и крайне необходимым руководством по массажу. Оно представляет несомненный интерес для медицинских работников широкого профиля (невропатологов, терапевтов, ортопедов, травматологов, массажистов, мануальныых терапевтов, средний медицинский персонал), а также для лиц интересующихся проблемами здоровья».

Зав. кафедрой травматологии,ортопедии в ВПХ Запорожского государственного медицинского университета, кандидат мед. наук, доцент А.Й.Чемерис г. Запорожье 2005 г.

 


«Как гениальный костоправ – вертебролог Тамара Белоусова (Кропивницкая) обрела настоящее бессмертие». 

Руслан Назаревич. Профессор народной медицины, автор единственной в Мировой глинотерапии монографии «Глина – Первое лекарство Земли». г. Киев 2010 г.

 


«По заключению Ученого Совета Европейского Международного Общества, президиума Европейской Академии естественных наук Госпожа Тамара Белоусова, как одна из выдающихся современных исследователей в области науки награждается дипломом почетного члена Академии г.Гановера – высшей публичной наградой страны».

Профессор Владимир Тыминский.

 


«Лечебному действию уникальной методики Тамары Белоусовой (К р о п и в н и ц к о й) —  Восстановление осанки принадлежит большое будущее».

Владимир Мухин. Профессор, ректор Львовского института физической культуры, автор монографии (учебника мирового класса)  «Физическая реабилитация». г. Киев 2000 г.

 


Газета «Горожанин-информ», от 7.02.13г.
Газета «Горожанин-информ», от 20.05.13г.
Журнал «Навигатор здоровья и красоты»
Книга  ко Дню Независимости Укрины
Книга «Україна — це ми»
Видавництво «Пошана»
 
Газета «Остров Свободы»
«Рабочая газета»  
 Журнал «Стильная»
Журнал «Simple»  
Газета «Результат 100»

 

Энциклопедия современного лидерства

 

Журнал «VIP»

 


 

Титулів, звань і нагород у цієї жінки скільки, що на трьох або й чотирьох вистачило б. Скажімо, нещодавно за наукові заслуги й високу духовність Тамара Білоусова нагороджена в Маріїнському палаці почесною нагородою святої Софії. До неї – медаль і посвідчення. Європейська міжнародна академія наук (Німеччина) нагородила її орденом «Натуропат без кордонів». Має нагороду Парацельса, Либніци. Нагороджена й орденом Сократа Оксфордського університету (Великобританія). Окрім того в неї – ціла гора міжнародних дипломів. Вона – член Міжнародної академії натуропатії, професор Київської академії нетрадиційної медицини, Почесний житель Ганновера (Німеччина). Занесена в реєстр учених Європи й світу.

Перший досвід — із Чехословаччини

Працювала Тамара Павлівна три роки в Чехословаччині, у шпиталі. Там ознайомилася з цікавою методикою мануальної терапії, забороненої в той час владою та офіційною медициною. У чому полягав цей метод? Перш за все, застосовувалися повороти, так звані «вісімки», коли рука хворого йде в один бік, а нога – в інший, і цим досягається максимальна розтяжка хребта. Таким чином, хребет починає вирівнюватися. Десь хруснули хребці, розтяглося сухожилля, десь стає на місце хребець і людина вже починає почувати себе значно краще. Протипоказанням до цього є тільки грижа диска, при якій застосовується інший підхід — треба думати, на який бік покласти людину, щоб усе це виконати й не нашкодити здоров’ю, а допомогти.

Мануальна терапія від манус – рука, тобто, праця руками. Відомий Микола Касьян, скажімо, працював, як кажуть, на малих важелях – на хребцях. Такі методики є й на Заході.

— Я навіть тоді й не підозрювала, що роблю так само, як і західні спеціалісти, — каже цілителька. — У шпиталі, в Чехословаччині, ми вже знали, як нерв защемляється й що робити, аби зарадити біді. І коли я вже звільнилася зі Збройних сил, демобілізувалася, то задала собі таку установку: не можна, як це прийнято в офіційній медицині, всіх людей класти під ніж. Адже при цьому перерізується дуже багато нервів і людина часто-густо залишається тяжким інвалідом. Тому завдання моє було – виконувати все не ланцетом, а руками, як це роблять костоправи у селах. Там завжди була якась людина хоча б на район одна, яку ніхто не навчав, а їй природою, Богом дано лікувати вивихи, складати кості тощо, прощупуючи все через шкіру.

Хотіла навчитися саме цьому, але не було такої можливості, бо таке лікування перебувало під суворою забороною комуністичної влади та ортодоксальної медицини. І тоді Тамара Павлівна стала молитися, просити Господа, щоб він дав їй більші знання заради зцілення хворих.

Гарні результати? Заборонити!

У 1973 році влаштувалася в Запоріжжі медсестрою в неврологічне відділення. А там одна з пацієнток розповіла, що в неї дуже боліла спина, тому поїхала в Скельки і там їй дуже допомогла Тетяна Власівна. Була там тоді така жінка-костоправ, яка лікувала людей, багатьом допомагала. Із нею зустрітися медсестрі не вдалось. І тоді Тамара Павлівна почала розпитувати таких клієнтів:

— Розкажіть, що і як робила Тетяна Власівна. Що у вас боліло і як саме вона вас лікувала?

І їй розповідали всі, хто як міг. Був колись у Запоріжжі дід Заєць, який мав дуже чутливі руки, мудру голову, а головне – золоте серце, багатьох врятував від каліцтва. Люди приїжджали звідусіль до нього лікуватися. Розпитувала клієнтів і про його методи, занотовувала, запам’ятовувала. Таким було заочне навчання Тамари Павлівни.

Саме під час молитви, як вона каже, її осіняло, їй ніби надходили певні звістки: зроби ось так і людині буде добре. Почала застосовувати це на практиці. Про її роботу узнав тодішній начальник обласного управління охорони здоров’я. Він дозволив так лікувати, тільки сказав, щоб на це давала дозвіл завідувачка відділення. У неврологічне відділення потрапляли люди з найрізноманітнішими хворобами. Після кількох сеансів у хворих припинявся головний біль, не ставало радикуліту. Лікар бачила успіхи медсестри, почала заздрити й забороняти таке лікування. Тамара Павлівна міняла місце роботи, але скрізь було однакове ставлення до її практики. Спочатку лікарі раділи, просили, щоб і їм робила ті ж процедури, і їхнім родичам чи начальству. Робила масажі, ставила на місце хребці, пацієнтам ставало краще. Один полковник міліції пішов до головлікаря й сказав:

— А навіщо нам ціла армія лікарів, у допомозі яких я, наприклад, дуже сумніваюся? Нам – саму тільки Тамару Павлівну з помічниками й ми всі будемо здорові.

Але така похвала стала каменем спотикання з колегами. Конкурентів не дуже терплять. Її викликали «на килим» і почали «виховувати». За що? За те, що людям допомагала. Їй доводили, що згідно з інструкцією, треба, аби пацієнт перебував у лікарні не менше 21 дня. А після процедур Тамари Павлівни люди просили, щоб їх виписали вже через тиждень, а дехто – й через кілька днів.

Самостійне плавання

У часи перебудови почали відкриватися найрізноманітніші кооперативи. Один із них – російський – «Милосердие и культура», створив відділення в Запоріжжі, запросив її на роботу. Працювала там п’ять років. Звідти й пішла на пенсію. Їхні лікарі тоді й сказали Тамарі Павлівні: «Працюйте тепер сама на себе». Спочатку цього не могла збагнути: як це так – не буде начальства, бухгалтерії, касира… А потім вирішила ризикнути й відкрила 1993 року фірму «БелТа» (Білоусова Тамара). Уже 17 років працює. І людей лікує, і навчає колег. Узяла й помічників, бо в перші роки дуже великий наплив хворих був – вони бачили щось нове, не досить звичайне. На три місяці наперед доводилося записувати пацієнтів на прийом. Особливо багато було дітей зі сколіозом, приходили навіть і горбаті – всім допомагали. У колективі нині працює ще два лікарі, одна з них – її дочка.

За день приймала тільки сама Тамара Павлівна до десяти осіб. І над кожним працювала в середньому годину (робочий день складав десять годин). Робили це і її помічники. Тому щодня лікували не менше трьох десятків людей. Помножмо цю кількість хоча б на 300 днів (мінус вихідні) у році та ще на 17 років. Вийде близько ста тисяч пацієнтів. Звичайно, деякі проходили не один сеанс. Та все одно вилікуваних — десятки тисяч.

А ще більше однієї тисячі людей у Запоріжжі навчалися й проходили практику саме в Тамари Білоусової. І якщо кожен із них допоміг хоча б комусь одному – це також її заслуга.

— Мені не потрібна статистика, — посміхається цілителька. – Головне, щоб людина була здоровою. І якщо я зуміла допомогти комусь – я саме цьому радію.

До речі, найчастіше доводилося зустрічатися з тим, що такі люди, великі спеціалісти, тримають свої знання й уміння за сімома замками. Ніхто й ніколи (хіба що крім дуже наближених) не може узнати секрети їхнього лікування. Тамара Павлівна прочитала в клубі «Здоров’я» десятки лекцій, де пояснювала колегам, як краще все робити. І нині до неї приходять студенти медичного училища й медуніверситету, навчитися, перейняти досвід. Узнають від колег, викладачів про її навчально-оздоровчий центр. І вона показує й розповідає. Її мрія така – щоб у кожній сім’ї була людина, яка могла б надати потрібну допомогу кожному – зробити масаж, вправити суглоб тощо.

— Я щаслива від того, що вже багатьох навчила, й ці люди комусь допомагають як у нас, в Україні, так і за кордоном, — каже вона. – Адже багато людей мігрували за кордон і там лікують, навіть заробляючи на прожиття. Добре, що в мене є послідовники. Ось зараз до мене приїхала жіночка з Катеринбурга (Росія). Скоро вже дев’ять років, як вона в мене навчалася. Хоче побачити всі новинки, які впроваджені за цей час. Я завжди рада допомогти.

Окрім того, цілителька їздить на міжнародні конференції, де читає лекції, веде майстер-класи. Саме тому й має міжнародне визнання.

На рідній Херсонщині

Сама вона родом із Нижньосірогозького району Херсонської області. Батько у селі Верхні Торгаї працював комбайнером, мама – різноробочою в колгоспі. Дівоче прізвище Тамари Павлівни – Кропивницька. Дід Іван розповідав, що йому було тоді шість років, як приїхали вони на Херсонщину на початку минулого століття. Села ще не було, степ рясно цвів тюльпанами. Їх, поляків, привезли кілька сімей – заселяли степи. З’ясувалося пізніше, що їхня родина – далекі родичі Марка Кропивницького. У його п’єсі «Дай серцю волю – заведе в неволю» Тамара свого часу грала роль дружки в сільському театрі.

Медицину дуже любила її мама, Єфросинія Теофілівна. Коли їй було 16 років, послали дівчину на курси медсестер у Дніпропетровськ. Але її вітчима – Вікентія Красовського, голову місцевого колгоспу, репресували. Залишилися чотири малі її братики. Довелось Єфросинії кинути навчання й опікуватися братами. Устигла навчитися робити перев’язки, варити трави для знезаражування бинтів. Щоправда, від природи була костоправом, але лікувала лише свою сім’ю. Хтось із дітей вивихнув руку чи ногу – вона рівняла, ставила на місце суглоб. Мабуть, оте бажання стати медиком передалося потім Тамарі. І нині пам’ятає вона, як ще маленькою на запитання, ким хочеш бути, завжди відповідала: «Лікарем», коли гралася з дітьми, завжди в тих іграх була тільки лікарем.

Закінчила семирічку в рідному селі, а в Нижніх Сірогозах – ще три класи, тобто, середню школу. Потім у Мелітополі закінчила курси медичних сестер. Направили її працювати завідувачкою фельдшерсько-акушерським пунктом у Богданівну Покровського району на Херсонщині. Вона – один медпрацівник на все село. Доводилось і зуби людям виривати, й роди приймати. Дуже багато навчалася сама. Ще у Верхніх Торгаях фельдшер подарував їй старий медичний довідник. Його вона вивчала ледь не напам’ять. Приходив пацієнт і казав, що в нього щось болить – відкривала довідника, читала й надавала допомогу, а сама запам’ятовувала написане.

Був випадок, коли серед ночі повідомили їй, що на фермі помирає конюх. Забрала медичну скриньку й побігла. Але надати допомогу не встигла – пульс уже не прощупувався. Зробила серцевий укол, та це вже не допомогло. Було страшно й прикро, мучила совість, що не змогла врятувати людину. Хоча після патолого-анатомічного розтину дали висновок, що в конюха було серйозне захворювання серця й медсестра допомогти йому все одно не змогла б. Після того вона вирішила навчатися далі. Тож поїхала до Запоріжжя, вступила в медичне училище, яке закінчила з червоним дипломом.
Чужий біль як особистий

Попрацювала медсестрою, а потім малу доньку залишила в батьків, а сама пішла у військкомат і попросила, щоб її послали на роботу в госпіталь. Так потрапила в Чехословаччину, яка стала величезною школою для Тамари Павлівни. Була асистентом на багатьох хірургічних операціях. Із власної зарплати купувала продукти й носила бульйон хворим солдатам, бо госпітальна їжа — абияка. Там з’явилася її перша сивина, «придбала» там і виразку шлунку… Але знання, набуті в госпіталі, пізніше дуже згодилися.

У Запоріжжі директор клубу «Здоров’я» Адам Данішевський був її клієнтом – приходив на масаж. І зрозумів він, що медсестра робить не те, що всі інші масажисти. Він запросив Тамару Павлівну до клубу, щоби прочитала лекцію. Після її виступу й показу деяких практичних дій (зняття головного болю) ледь не всів залі закричали, що дуже хочуть навчатися в неї. Тоді й організували спеціальні курси, які діють і тепер. Саме там вона передає свої знання колегам.

Там же їй довелося вперше задля звіту писати конспект лекцій. Спочатку це була велика мука. Адже вона пам’ятала все, що і як робити, могла показати й розповісти. А викласти на папір виявилося не простою справою. Для кожного курсу навчання готувала новий конспект, переробляючи й доповнюючи старий.

Цілителька від Бога

Лікарі, як і художники. Справжніх, від Бога – одиниці. Але є, на жаль, і ті, які вміють робити вигляд, що когось лікують, брати за це чималі гроші чи отримувати зарплату й анітрохи не перейматися тим, що їхні пацієнти й далі хворіють і помирають, а ті, хто якось оклигав – то тільки завдяки самолікуванню. Тамара Павлівна – весь час у пошуку. Скажімо, спеціалісти-мануальники, зокрема, й світлої пам’яті Микола Касьян, прощупували хребет пацієнта, відчували хворий чи зміщений диск, ставили на нього власний палець і били по ньому кулаком. По-перше, боляче лікарю – так можна самому собі завдати травми. По-друге, товщина пальця така, що між диски хребця, особливо спаяні, він майже не проходить. Тому Тамара Білоусова створила спеціальний гумовий інструмент у вигляді трикутника, який, не травмуючи шкіри, вільно потрапляє між диски. А щоб не бити по ньому кулаком – застосовує гумовий молоток. Так легше й зручніше і їй самій, і пацієнту. Причому, самі хворі підказували їй, як краще застосувати той чи інший інструмент. Тривало постійне вдосконалення, «шліфування» як самих інструментів, так і методів лікування. Усі її інструменти, вся методика запатентовані.

Цікаво, що оті її інструменти лежать на теплій батареї парового опалення. Тому коли вона застосовує їх, хворому не доводиться підскакувати від холоду – інструменти теплі. Це не що інше як її людяність, уболівання за кожного клієнта. Вона чужий біль відчуває як особистий.

— Я не відпущу пацієнта, поки не зніму його біль, — зазначила в розмові з кореспондентом Тамара Білоусова. – Перепробую всі методи, поки не знайду потрібний і не надам людині допомоги. Так і студентів навчаю – не можна відпускати людину з болем. Ніякої халтури!

Оті конспекти лекцій пізніше склали книжку, в якій описана вся методика Тамари Білоусової. Як допомогти людині при сколіозі всіх ступенів, остеохондрозі, радикуліті, міжхребцевій грижі, захворюванні суглобів, головному болі й кривошиї, вегетосудинній дистонії, онімінні рук і ніг, травмі куприка, бронхіальній астмі, цукровому діабеті й енурезі, дисплазії й вивихах, гінекологічних та урологічних захворюваннях тощо. Усе це – на 92-х сторінках книжки, що має назву «Корекція хребта» та в такій же за обсягом — «Відновлення організму й красива осанка на основі нової методики Тамари Білоусової». Таким чином, нагромаджений досвід уже не забудеться, не зникне.

Методика її відрізняється від ортодоксальної, офіційної медичної. Вона більш народна, простіша в застосуванні. Скажімо, вона дає поради, як правильно спати, сидіти, робити вправи оздоровчої фізкультури – все це в її книжках подано просто, доступно й наочно. Будь-хто може скористатися цими виданнями й допомагати самому собі, близьким та іншим людям без хімії й без ножа.

До речі, приходили до неї професори медицини, які дивилися на все із захопленням. Одна особа навіть сказала: «Ми хочемо зрозуміти все на рівні клітини, а тут як просто – спи на спині й будеш набагато здоровіший!».

Пилип Юрик. «Письменницький портал»