БІЛОУСОВА (Кропивницька) Тамара Павлівна
Чи замислювались ви, яку людину можна вважати щасливою? Відповідей може бути багато, адже у кожного своє уявлення про щастя. Та, мабуть, усі погодяться з думкою, що хвора людина не буде почуватися щасливою.
Сьогодні захворювання опорно-рухової системи людини серед інших виходять у лідери. І що дуже важливо визнавати, стрімко омолоджуються остеохондрози, артрити, артрози, остеопороз. Не слід забувати про суттєві проблеми з хребтом: сколіози, кіфози, лордози та інші захворювання, що свідчать про порушення постави. Лікар-реабілітолог Білоусова Тамара Павлівна переконана: усі захворювання внутрішніх органів виникають від проблем хребта. Тому, насамперед, треба лікувати саме його.
З дитинства Тамара мріяла вивчитись на лікаря-костоправа, щоб дарувати людям радість безболісного руху. Її мати, народна цілителька-костоправ, передала дочці свої знання.
Білоусовій Т. П. належить кілька відкриттів. Першою стала авторська методика коригування хребта і відновлення суглобів. Головне в методиці – вібруючий масаж. Масажист-костоправ робить його за допомогою еластичних інструментів. Усі вони виготовлені за проектом авторки методу. Вона успішно лікує навіть сколіози III–IV ступенів.
Скільком пацієнтам повернуто нормальну поставу! Скільком знято біль у суглобах! Вдячні, вони приводять до «Навчально-оздоровчого центру Білоусової» своїх родичів та друзів, які потребують допомоги.
Коли Головний глинотерапевт Українського інституту екології людини, професор народної медицини, друг і однодумець Тамари Павлівни Назаре- вич Руслан Андрійович познайомив її із своїм методом лікування різних хвороб мікроглинотерапією, вона зацікавилась і запропонувала співпрацю. Білоусова Т. П. продовжила роботу у цьому напрямку і досягла великих успіхів. Нею була створена нова, геніальна методика прийому глини білої всередину. Ця знахідка стала важливою частиною сорбційної терапії.
Щоб зрозуміти всю важливість цього відкриття, достатньо пригадати Чорнобильську трагедію. Тоді Академія наук запросила до Києва радиэстезист-глинотерапевта з Болгарії Івана Йотова з метою визначення і лікування початкової стадії онкозахворювань. Та болгарське глинолікування – це старий спосіб (очищення організму – 15%). Нова методика вживання глини білої, що її розробила професор народної медицини Білоусова Т. П., досконаліша значною мірою (очищення організму – 85%). Ще одне важливе відкриття робить Тамара Павлівна. У зовнішньому використанні глин пропонує застосовувати інфрачервону переносну сауну. Пацієнт по черзі відвідує сауну та душ, після чого на тіло наноситься тонкий шар глини білої чи блакитної (1 мм), на хворе місце – 3 мм. Наступний етап – масаж протягом 15 хвилин. Під впливом нанесеної глини відбувається очищення організму (лімфа, кров, міжклітинний простір, ШКТ). Після масажу робиться корекція хребта еластичними інструментами. Перед процедурою біла глина приймається також всередину.
Заслуги лікаря-реабілітолога Білоусової Тамари Павлівни високо оцінені в Україні та в багатьох країнах світу. Вона є членом п’яти академій, має звання «Заслужений вчений Європи», учений Світу, звання Генералу-командору МКО IV рангу. В її науковому багажі медалі й ордени: медаль В. Г. Лейбніца, медаль імені Парацельса, Святої Софії І ступеня, медаль Вернадського «За розвиток науки і культури в суспільстві», медаль Коперника, медаль Марії Терезії, Почесна медаль Авіценни; ордени: орден Сократа, Марії Терезії, Батьківщини, Європейський Орден Честі.
Навчально-оздоровчий центр Білоусової Т. П. увійшов у число переможців національного рейтингу «Кращі підприємства України». Авторська методика Білоусової Т. П. удостоєна Сертифікату Швейцарського інституту стандартів якості, з занесенням «Навчально-оздоровчий центр Білоусової» до міжнародного реєстру «TOP-500 Medikal Scientific Centers».
У серпні 2016 року за запрошенням Генерального директора Асамблеї ділових кіл професора Савова О. І. профе- сор Білоусова Т. П. відвідала Маріїнський палац у місті Києві, де їй було вручено Акредатаційний сертифікат «Краща медична практика» – Атестат надійності медичної установи, персональної діяльності лікарів, цілителів, орієнтованих на оздоровлення людини.
Усе назване вище свідчить про успішність, впевнені кроки у науковому світі, талант і милосердя людини з великим добрим серцем та умілими руками. Тож подякуємо за багаторічну сумлінну працю (62 роки стажу) лікаря від Бога Білоусову Тамару Павлівну, якій нещодавно виповнилось 80 років, і побажаємо міцного здоров’я та ще довго-довго допомагати людям, аби вони були здоровими, а значить – щасливими.
ДИНАСТІЯ КРОПИВНИЦЬКИХ. ДОБРОМУ РОДУ НЕ БУДЕ ПЕРЕВОДУ
Степи Херсонщини… Загадкова, таємнича далечінь. Багато таємниць зберігає ця благословенна земля. Одна з них – народження талановитих людей. Тому можна вважати, зовсім не випадково на початку XIX століття саме сюди переїхала жити родина Кропивницьких. Тут, у селі Бежбайрак Херсонської губернії в 1840 році народився Марко Кропивницький, в подальшому геніальний драматург- самородок, корифей українського національного театру. Від нього пішла гілочка у великому родовому дереві, що її своїми талантами та здібностями прикрасили нащадки роду.
Батько майбутнього драматурга – збіднілий дворянин — працював управляю- чим панського маєтку. Мати володіла чудовим голосом, грала на багатьох музичних інструментах (хоча не мала освіти, була з родини кріпаків). Марко теж опанував музичну науку, улюбленою стала скрипка.
Пізніше почалися роки навчання у школі міста Бобринець. Інтерес до театру прищепив брат матері, Микола Дубровинський. За його ініціативою було створено драматичний гурток, куди запросив племінника. Марко виявився здібним і у 16 років як режисер поставив на аматорській сцені «Наталку-Полтавку» та «Шельменко денщик».
В 23 роки Марко Лукич пише свою першу п’єсу «Дай серцю волю, заведе в неволю». Декілька років він працює в Одеському театрі актором, пише п’єси з життя українського села, створює «театр корифеїв», до складу трупи якого увійшли талановиті особистості, відомі всьому театральному світу: М. Заньковецька, М. Садовська, П. Саксаганський, М. Старицький.
Марка Кропивницького називали «українським Шекспіром» та «батьком українського театру». На гастролях у Петербурзі «театр корифеїв» справив фурор. 25 січня 1887 року в імперському Мариїнському театрі «корифеї» показали «Наталку- Полтавку». Жодна провінційна трупа не мала дозволу виставляти спектаклі на цій сцені. Цар Олександр III зробив виняток для українських акторів, і разом із своєю родиною та петербурзькою аристократією після вистави аплодував стоячи. Від запрошення перейти до імперського театру актор відмовився. Марко йшов до своєї мети: створити український національний театр. Тим часом у газеті «Новое время» писали: «Господин Кропивницкий не только бесподобный актёр, но и такой же бесподобный режиссёр».
Після Петербургу на черзі була Москва. Тут вистави «корифеїв» відвідали і були в захваті Л. М. Толстой, П. І. Чайковський, І. Є. Рєпін, А. П. Чехов, К. С. Станіславський. Коли Рєпін почав працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану», то запросив Кропивницького позувати йому в якості моделі одного з козаків. Марко Лукич мав прекрасний голос. Одного разу під час прогулянки біля річки він проспівав «Реве та стогне Дніпр широкий». Присутні під впливом емоцій стали підкидати його угору, а потім закидала квітами.
Спадщина, яку залишив по собі великий майстер сцени, складає більш сорока п’єс. Театр Марка Лукича Кропивницького заклав духовний фундамент для роз- витку української культури. Цілеспрямованість, наполегливість, бажання йти в ногу з прогресом – головні якості Марка Кропивницького. Передалися вони і його нащадкам.
В народі кажуть: «Доброму роду не буде переводу». Іван Кропивницький, наща- док Марка Лукича, мав руки «золоті». За що не брався, усе виходило. Столяр- червонодеревець, він робив не тільки предмети побуту, корисні у господарстві, але й справжні витвори мистецтва. Чоловік роботящий, старанний, любив Іван в усьому порядок. Тож на селі казали про нього: «Чисто, як у Івана Кропивницького». Родина була багатодітна, працювали усі, тому жили у достатку, не бідували. У хаті затишно, у хліву різна худоба, за хатою доглянутий фруктовий сад. Таких у 20-і роки називали куркулями. Іван віддав усе нажите добро новій владі, щоб зберегти життя своїм близьким.
Сім’я Івана Кропивницького відрізнялась тим, що робила усе красиво. Якщо писали, то почерк був каліграфічний, якщо малювали, це було талановито, грали на музичних інструментах – заслухаєшся, у полі орали – любо-дорого дивитись.
Павло Кропивницький, син Івана, відслуживши армію, у 1930 році поїхав на Запоріжжя на будівництво Дніпрогесу і 10 жовтня 1932, разом з колективом відсвяткував офіційне відкриття електростанції. За кілька років одружившись, повернувся до рідного села, вивчився на комбайнера і працював у колгоспі. Та війна увірвалась в мирне життя. Павло іде на фронт захищати Батьківщину. А у повоєнні роки повертається до хліборобства. Неодноразово нагороджений за сумлінну працю, як кращий комбайнер представляє рідну Херсонщину у столиці на ВДНГ. Здавалося б звичайна людина зі своєю звичайною долею. Та незвичайним є те, що у кожному нащадку славетного Марка Кропивницького живе ген талановитості. Повною мірою прокинувся він і відбився у дочці Павла, Тамарі Кропивницькій.
Тамара з дитинства мріяла стати лікарем. Народилася дівчинка у 1939 році, напередодні самої страшної серед війн людства. Вона пишалася своїми бать- ками: мати Єфросинія Теофілівна — народний костоправ і травоцілителька, батько Павло Іванович — комбайнер-орденоносець. Та життя видалося нелегким: голодне воєнне дитинство, важкі повоєнні роки, проблеми здоров’я, негаразди особистого життя – все було пережито і подолано. Допомагала вдача Кропивницьких – ніколи не відступати, йти уперед і домагатися успіху. Вивчилася на лікаря-реабілітолога, за плечима багатий досвід і знання. І мрія здійснилася: відкрито власний «Навчально-оздоровчий Центр Білоусової». На цей час вже була створена особиста методика коригування хребта і лікування суглобів за допомогою вібраційного масажу, методика мікроглинолікування у інфракрасній сауні та внутрішнього і зовнішнього використання глини під час сеансів масажу хребта і суглобів. Тож минуло століття, і геній предка Марка (пошук нового, прогресивного, талановитість та креативність) відродився в одному з його нащадків Тамарі Білоусовій (Кропивницькій). Пройдено шлях від простої сільської дівчини до визнаної світом, нагородженої орденами та медалями різних країн професорки народної медицини. Вдячні пацієнти присвячують Тамарі Павлівні вірші та оповідання. Нещодавно вийшла повість Авраменко Т.Б. «Політ тривалістю в життя», готується до видавництва друга «Джоконда Таврійська» та посібник узагальнення досвіду роботи Білоусової Т.П. «Повертаємось до природного зцілення», автор Назаревич Р.А. Читач зможе ознайомитись не тільки з біографією видатної цілительки, а й з методами її лікування.
Кропивницькі завжди були активними учасниками суспільного життя, мріяли і наближали своїми справами краще майбутнє України. Тому, коли виникла загроза незалежності країни, коли розпочалися військові дії на Донбасі і українські патріоти пішли до АТО, Тамара Павлівна, починаючи з 2014 року й до сьогодення, бере участь у волонтерському русі. Так відправлено благодійні кошти для потреб наших воїнів, зібрано одяг, взуття та предмети побуту, які отримали біженці, також учасникам АТО та переселенцям з Донбасу надано безкоштовні послуги «Навчально-оздоровчого Центру Білоусової».
Зараз можна стверджувати, що утворилась династія масажистів, які працюють за методикою Білоусової Т.П. Це її доньки: Олена (магістр-реабілітолог) та Ганна (закінчила медичне училище, медсестра, масажист-костоправ). Долучився до сімейної справи онук Максим, який отримав вищу освіту у Ганноверському університеті, за фахом масажист-реабілітолог, психолог, магістр натуральної (комплектарної медицини), він теж працює масажистом за методикою бабусі, Тамари Павлівни. Прийде час, Максим одружиться, стане батьком, і родове дерево Кропивницьких знов зазеленіє молодими паростками. Тож вірно підмітив народ: Доброму роду не буде переводу.
На фото (починаючи ліворуч): Максим Олександрович Уколов (онук Тамари Павлівни), Олена Олексіївна Уколова (старша донька), Ганна Валентинівна Білоусова (молодша донька), Тамара Павлівна Білоусова, генерал Юрій Іванович Яковлєв (нагороджував Білоусову Т.П. «Орденом Вітчизни» та званням Генерал-командор МКО IV рангу)
